Максим Горжуй: "Була б чудова історія - пройти з СК Полтава шлях від аматора до учасника Прем’єр-ліги"

Він починав свою кар'єру, граючи в чемпіонаті міста, але за короткий проміжок часу подолав шлях від гравця аматорських Левади та Подола до гравця СК Полтава, з яким устиг пройти всі етапи розвитку і дорости до виступів у першій лізі. Він міг стати плавцем, проте любов до футболу й бажання зростати і розвиватися саме як футболіст перевершило все. Читайте на нашому сайті велике інтерв'ю з півзахисником містян Максимом Горжуєм.

Плавання дало багато навичок, які стали у нагоді й у футболі

Максе, ми пишемо це інтерв'ю якраз тоді, коли минає два роки від початку повномасштабного  вторгнення. Пригадуєш той час - де був, що робив?

Напередодні у нас була гра. Якраз відпочивав удома з дівчиною. Здається, зранку повинно було відбутися тренування на майданчику ПЗМС. Прокинувся від звуків вертольотів, тому що жив у районі авіамістечка. Аж тут мама дзвонить і каже: війна почалася. Так і дізналися. Поїхали відразу на Яківці до діда. Побули там трохи і приїхали додому.

Як взагалі змінилося сприйняття війни і всього, що відбувається в країні?

Я думаю, ненормально, що люди звикають до тривог, до вибухів, до всього, що відбувається. Нічого хорошого в цьому немає, як і в кожній війні. Прийшли до нас ці виродки... Напевне, це найм'якше визначення стосовно окупантів, яких якнайшвидше треба вигнати з нашої землі.

Багато твоїх друзів служить, дехто навіть трішки був дотичний до футболу. Підтримуєш із ними контакт?

Так, спілкуюся з усіма, хто воює. Підтримуємо командою, намагаємося допомогти закрити збори. Донатимо, відправляємо хлопцям на фронт необхідне - кому індивідуально, кому на бригаду.

Тепер ближче до спортивної тематики. Ти починав у дитинстві займатися зовсім не футболом, а плаванням, лише згодом перейшов на футбол. У світі спорту існують історії, коли спортсмен починав з футболу, а потім став (умовно) тенісистом. Що тебе привело у футбол і змусило проміняти плавання на спорт №1?

Футбол завжди подобався значно більше за плавання. Просто коли я був ще зовсім малим, батькам видавалося, що футбол дуже травматичний вид спорту. Тому намагалися обрати для мене щось більш безпечне. Мій рідний брат займався плаванням у "Дельфіні" (дитяча школа з плавання у Полтаві, - ред.). Я пішов туди, де займався брат. Разом з ним їздили на тренування. Брат для мене був прикладом для наслідування. Але згодом зрозумів, що все ж до футболу я більше тяжію, тому пішов з плавання.

Яка взагалі була твоя історія з плаванням?

Почав ходити на плавання ще в шість років і займався десь до дванадцяти. За той час у своїх вікових категоріях встиг позмагатися як на обласних стартах, так і на чемпіонаті України. Але стартів вищого рівня не було. На цих змаганнях навіть брав медалі, чесно кажучи, не пригадаю, на яких саме стартах. Але нагороди досі зберігаю вдома як пам'ять.

І все ж, беручи медалі в плаванні, ти надумав пов'язати своє життя з футболом…

Десь у дванадцятирічному віці вирішив займатися футболом. Тоді прийшов у нашу ДЮСШ імені Горпинка. Там уже був Дмитро Копитов. Діма Щербак, до речі, теж був там, щоправда, він старший. Я був у команді 1998 р.н., а він - 1996-го. Взимку прийшов до тренера Олега Михайловича Калюжного. Так і почався мій футбольний шлях.

Чув, що навички, необхідні для плавання, дають дитині значні переваги перед однолітками у фізичному розвитку. Чи допоміг тобі досвід, набутий раніше, у заняттях з футболу?

Так. Плавання дало багато навичок, які стали у нагоді й у футболі. Наприклад, дихання. Коли прийшов на футбол, то було легко бігати, тому що дихалка була розвинута дуже добре. Та й м'язи ніг і спини були прокачані добре саме завдяки плаванню. Мінусів явно не було.

12 років для футболу - вже досить пізній вік. Зазвичай діти починають раніше, а 12-річних підлітків тренери часто зі скепсисом сприймають у себе в групі. Як було в тебе? Як тренер сприйняв, що ти так пізно почав займатися футболом?

Насправді певні футбольні навики в мене вже були. Ми з хлопцями завжди грали у футбол у дворі, правда, на маленькому полі. А от на великому полі у мене досвіду до 12 років не було. Перше ж моє тренування відбулося на полі "Горпинки". Там раніше було маленьке поле з гумовим покриттям, де ми тренувалися. Тому перше тренування було більш ніж успішним. Та й сама ДЮСШ дає шанс багатьом дітям, не прощається після першої ж невдачі. Але коли вперше потрапив на велике поле, то подумав, що потрапив у якийсь Київ - так закрутило голову.

Ти сказав, що починав свій футбольний шлях із Дімою Копитовим. Саме тоді й подружилися чи знали один одного задовго до цього?

Так, саме тоді. Діма якраз був капітаном у нас серед хлопців 98-го року народження. Але невдовзі після того, як я туди потрапив, він поїхав у школу донецького Металурга. Як зараз пам'ятаю, він грав тоді під тринадцятим номером, а коли пішов, то тринадцятку взяв я.

Взагалі багато футболістів із вашого випуску продовжили професійну кар'єру?

З тих, кого так зразу можу пригадати, - це я, Діма Копитов, Женя Білокінь (грав за сімферопольську Таврію). І, мабуть, все.  Діма Щербак 96-го року, але  він, мабуть, єдиний, хто продовжив кар'єру.

Ворскла більше перебирає на себе футболістів і тому таким школами, як Горпинка, трохи складніше?

Я б не був таким категоричним, бо у Ворсклі з того року, мабуть, ніхто не грає. З 99-го року грають Вітя Корнієнко, Діма Різник, а з 98-го - не пам'ятаю, щоб хтось грав на професіональному рівні.

Так сталося, що ти теж займався тренерською діяльністю, причому в доволі молодому віці почав працювати із дітьми. Як воно бути тренером у дитячій школі?

По-перше, почав займатися, бо дуже подобалася ця справа. Спочатку допомагав тренеру Андрію Матюсі у Горпинці, просто розставляв фішки. Згодом пішов на тренерські курси, закінчив інститут, після чого відразу покликали в ДЮСШ. Колектив був крутий, всі пам'ятали мене. Так все і почалося.

На твою думку, займатися із дітьми тренувальним процесом мають ті люди, які встигли пограти, чи все ж мають бути насамперед педагоги, які вестимуть цих дітей від самого малечку?

Звичайно, тренер має бути й психологом. Однак, вважаю, тренер має бути футболістом, який грав хоча б на якомусь рівні і розуміє цю гру, а не просто людиною, котра бачила футбол лише по телевізору.

Футбол у нашій команді став не лише швидшим фізично, а й розумнішим

Твій перехід від дитячого футболу до чогось більш значного стався із самих низів: ти починав свою кар'єру з чемпіонату Полтави.

Так, на чемпіонаті міста я починав виступати за Леваду. З цією командою ми ледь не стали чемпіонами міста. А вже далі опинився в ФК Поділ. Відомий у полтавських колах Макс Вершинін керував командою. Про Макса можна розказувати чимало, це такий позитивний чоловік, який, у хорошому сенсі слова, хворіє футболом. Він дуже багато мені допоміг - і психологічно, і морально, і фінансово. Коли б до нього не звернувся, у будь-який час доби він готовий прийти на допомогу. Уже пізніше я перейшов у команду Динамо з Решетилівки, яка тоді трансформувалася в полтавський Легіон. Саме з Легіоном я виріс від виступів на чемпіонаті міста до обласних змагань.

Чемпіонат міста - це завжди такий трушний турнір, де часто виступають люди, які або завершили кар'єру, або ті, хто вранці крутять гайки на заводі, а ввечері збираються з друзями на матчі. Якою була твоя перша команда?

Коли я починав виступати на чемпіонаті міста, то міська першість була дуже сильною. У командах було чимало досвідчених футболістів. Взяти до прикладу Легіон; там виступали такі відомі гравці, як Мелащенко, Гребенюк, Місяйло. А проти тебе виступають такі команди, як, до прикладу, Зоря-Ворскла, де грали Олефір, брати Ротані, Маносян чи Халілов. Рівень тоді був дуже солідний. За чемпіонство боролися відразу 5-6 команд.

Як пліч-о-пліч тренуватися з такими хлопцями, виступати поруч?

Звичайно, тренувальний процес в аматорських змаганнях зовсім не той, що в професіональних. Ми не тренувалися кожного дня, лише тричі на тиждень. Але рівень тих людей, які були поруч, був доволі солідним. Зрозуміло, що зовсім не той, який зараз у нас в СК Полтава в першій лізі. У нас інтенсивність нині зовсім інша. Але коли поруч з тобою, 18-річним, грають люди, які виступали за збірну, грали у найкращих командах країни чи навіть виступали у єврокубках, то ти поряд з такими людьми прогресуєш і зростаєш. У професіональному футболі, звичайно, тренувальний процес зовсім інший.

З Легіона ти потрапив до СК Полтава, де став гравцем, який пройшов усі щаблі - від аматорів до професіоналів. Яким був перехід від самих низів до виступів у чемпіонській групі першої ліги?

Напевне, якби я потрапив у СК Полтава до Володимира Сисенка, коли команда була в другій лізі, то мені було б набагато складніше зрозуміти і пристосуватися до цієї системи, тих вимог, які ставить тренер. А я прийшов, коли команда змагалася ще в чемпіонаті області, тому нині мені легше зрозуміти вимоги головного тренера. Але кожен новий етап для команди - це нові виклики. Коли ми грали в другій лізі, відчувалися відмінності від виступів в аматорській першості. Нині ми в першій лізі, тут вимоги до футболістів теж збільшуються. Але головне - не зупинятися і зростати в професіональному плані з командою, щоб вигравати конкуренцію, навіть внутрішню. Візьмімо останній сезон. Зараз дуже виросла інтенсивність гри, розуміння, швидкість і, звичайно, люди поряд, які складають тобі конкуренцію. Адже футбол у нашій команді з приходом досвідчених гравців став не лише швидшим фізично, а й розумнішим: треба швидше думати, швидше приймати правильні рішення. 

Ти знаєш, що свого часу ти увійшов в історію команди на професійному рівні?

Так, коли забив перший гол за команду у другій лізі.

Згадай цей матч, яким він був?

Ця гра закарбувалася у моїй пам'яті, мабуть, на все життя. По-перше, атмосфера на стадіоні була неймовірною. Ми тоді приймали матчі на Локомотиві, і на цей маленький стадіончик приходило чимало людей, які підтримували нас, гнали вперед. Для першого матчу в другій лізі - це було просто супер. По-друге, той гол і нашу перемогу над ФК Суми я можу відтворити до найменших деталей: Антон Яременко подавав кутовий, м'яч пролетів повз тих, хто був на ближній стійці, а я замкнув і таким чином поклав початок тій розгромній перемозі.

Зараз бракує цієї атмосфери?

Так, грати на стадіоні без уболівальників - зовсім не те.  Сподіваюся, нині хоча б невелика кількість глядачів зможе відвідувати ігри. Тому на матчах буде зовсім інша атмосфера.

Моє завдання - набрати оптимальну форму й продовжувати боротися за місце в складі

Про збори. Як нині проходить тренувальний процес? 

Для мене збори трохи змазані. Я отримав ушкодження, через що ненадовго випав з обойми. Але зараз набираю форму. Нині у нас почалася робота у звичному тижневому циклі. До цього ми грали по дві гри на тиждень. Робота була інтенсивна.  Моє завдання на зараз - набрати оптимальну форму й продовжувати конкурувати та боротися за місце в складі. На моїй позиції зараз серйозна конкуренція, тому буде важко, але тим цікавіше. 

На цих зборах тобі вдалося забити. І взагалі у цей сезон  навіть за системою "гол+пас" ти заробив шість балів.

Так, цього сезону вдалося бути більш сконцентрованим на воротах суперників.  Володимир Анатолійович завжди допомагає мені, підказує, що робити, щоб забивати гол, щоб віддавати результативні передачі. Якщо за пів року вдалося заробити стільки очок, виходить, іду в правильному напрямку.

Якби тобі сказали 5 років тому, що ти будеш грати в першій лізі, чи повірив би в це? 

Я завжди тренувався і працював, навіть коли не був у Анатолійовича. Завжди ходив на тренування в Полтаві, шукав, хто тренується. Хотілося грати. Надії були, вірив у це. Якщо так вийшло, значить правильно працював і далі працюватиму.

Важко загадувати у наш час наперед, але якщо пофантазувати: де бачиш себе у найближчі пару років?

Не хочу так далеко загадувати, бо, поки йде війна, будь-які плани ризикують бути скоригованими. Хочеться вірити в краще, що завершиться війна, а ми з СК Полтава зможемо стати найкращими в лізі і потрапимо до УПЛ. А чом би й ні? Це була б чудова історія - пройти з цією командою шлях від аматора до учасника Прем’єр-ліги.

І наостанок. Що б ти хотів сказати нашим уболівальникам у ці нелегкі часи?

Я хочу побажати всім людям, щоб берегли себе і своє здоров'я. Щоб запанував якнайшвидше мир. І, звичайно, підтримуйте СК Полтава, вболівайте за нас, а ми намагатимемося радувати вас своєю грою!