Максим Марусич: “Тільки своєю грою можемо довести, що експерти нас даремно недооцінюють”

Футбол – це не лише про голи та перемоги, а й про характер, витримку та віру у власні сили. Один із тих, хто добре знає ціну наполегливій праці на полі, – нападник СК «Полтава» Максим Марусич.

У нашому інтерв’ю Максим розповів про відновлення після травми, оцінив старт сезону та поділився своїми цілями та мріями. Відверта розмова з футболістом, який не боїться брати відповідальність на себе і завжди готовий працювати заради команди.

Ми випускаємо інтерв’ю невдовзі після матчу СК Полтава з Кудрівкою. Доволі контраверсійна гра видалася минулого вікенду. Не припиняються дискусії щодо першого пенальті. Ти дивився матч. Як оціниш той епізод?

Дивився цей матч по телевізору, переживав, уболівав за свою команду. На жаль, суддя прийняв таке рішення. М’яч то летів у площину воріт, але Вадим Підлепич тримав руки в природному положенні і точно не мав умислу грати рукою. Дуже прикро, що суддя прийняв таке рішення на старті гри. Команда побігла відіграватися. Були моменти, тому могли відігратися навіть у першому таймі. Але те, що сталося, трохи змінило хід гри.

Ігор Тимченко в інтерв’ю УПЛ ТБ назвав суддівство ганебним, провівши паралель з тим матчем, де ти встиг зіграти проти Руху. Чи дійсно дії арбітрів уплинули на результат у стартових турах?

Бувають помилки у всіх, судді – не виняток. Я не люблю коментувати дії арбітрів, тому відреагую стримано. Сподіваюся, далі суддівські рішення будуть менше впливати на результат.

Ти автор дебютного голу СК Полтава в УПЛ. Але перша гра сезону для тебе затьмарилася отриманою травмою. Як нині відбувається процес відновлення і якого характеру було ушкодження?

Зараз почуваюся набагато краще і почав роботу на тренуваннях. Цього тижня вже маю повернутися до загальної групи. Дуже хочеться відновитися вже до кубкової гри із запорізьким колективом IRON.

У тому епізоді, де зазнав ушкодження, ти грав до кінця. Чи можна було уникнути травми?

Я тоді вибивав м’яч, і так сталося, що гравець Руху бив з підйому, а я відбивав «щокою». Наш контакт був через м’яч, тому коліно пішло трохи вбік. Я відчув різкий біль, тому зрозумів, що не зможу продовжити матч. Попросив заміну. Добре, що все обійшлося лише забоєм і не довелося робити оперативного втручання.

Півтора року була Прем’єр-ліга без тебе, а ти без Прем’єр-ліги. Думаю, горів цією ідею повернутися в еліту українського футболу, до того ж із командою свого рідного міста?

Так, звичайно, кожен футболіст мріє грати у вищій лізі. Я не виняток. Дуже хотів, поки є така змога, поки є сили, проявити себе в еліті українського футболу.  Надзвичайно радий повернутися до УПЛ, зокрема з командою, яка представляє моє рідне місто.

З однією полтавською командою свого часу тобі не вдалося дебютувати в УПЛ, а з іншою все ж таки вийшло. Як ішов до цієї мети? Це була ідея, яка об’єднувала усіх хлопців у команді?

Ми всі прагнули вийти у вищий дивізіон. Хоч такого завдання і  не було,  але ми розуміли, що нам під силу досягнути цього. У кожному матчі ми доводили, що варті більшого, ніж від нас очікували. Ці старання втілилися у такий вагомий результат. Будемо доводити тепер в УПЛ, що нас не варто скидати з рахунків, що ми гідні більшого, ніж нам пророкують.

За ці кілька місяців лунало чимало скептичних думок. Що можеш сказати скептикам?

Ми можемо тільки своєю грою довести, що експерти нас даремно недооцінюють. Ми лише на старті чемпіонату, думаю, час розставить усе на свої місця. Наша команда у стартових турах показала, що битися за результат ми будемо у кожній грі. У першій лізі ми вже це довели, настав час доводити це тут, в еліті українського футболу. З нами точно не буде легко нікому.

З досвіду свого виступу в Прем’єр-лізі, яка ключова відмінність між першою лігою і УПЛ?

Вважаю, що у першій лізі більше боротьби. Трохи нижчого рівня футбол. В УПЛ зовсім інші швидкості дій на полі, швидше мислення повинно бути. Тут зібралися більш технічні футболісти.  Звичайно, є так само багато боротьби, але на перший план виходить інтелектуальний футбол, а не силовий.

Півтора місяця тривала підготовка до нового сезону. Була невеличка відпустка у команди, а потім усі повернулися до традиційного робочого циклу. Чи змінився тренувальний процес команди?

Наші тренери не змінювали підготовчий процес. Ми готувалися весь час у Полтаві на нашому тренувальному полі у селі Ковалівка. Збори відбувалися у тому ж тижневому циклі, що і зазвичай. Набирали форму, провели хороші спаринги з командами, з якими нам ще потрібно буде зустрічатися в сезоні. Це були якісні ігри, у яких ми побачили, що нам під силу буде грати з командами в УПЛ.

Три тури позаду, як оціниш: команда вже влилася в ритм УПЛ?

Вважаю, що ми вже влилися в ритм УПЛ, показуємо, що ми хороша команда, з якою нікому не буде легко.

Календар, здається, для полтавців був  більш позитивним за іменами суперників, ніж у того самого Епіцентра. Але поки містяни взяли лише три залікові пункти.

Усі хочуть себе проявити. Особливо команди, які вийшли з першої ліги. Буде цікавий чемпіонат. Для нашої команди склався непоганий календар на старті сезону, на відміну від того ж Епіцентра, якому з перших турів довелося зіткнутися з грандами українського футболу. Не можу сказати, що старт був провальним для нашої команди. Ми рухаємося в правильному напрямку. Шкода, що в стартових турах ми втратили такі потрібні очки. Проте, переконаний, ми це все надолужимо.

Попереду пауза на Кубок України, де чекає аматорський IRON. Що найважче у підготовці до гри з аматорськими колективами?

Попри те що суперник із аматорів, нам не потрібно недооцінювати його. Необхідно налаштовуватися так само, як і на календарні ігри сезону. Нам треба виходити і перемагати. Чим далі ми дійдемо в Кубку, тим краще це буде для нашої команди. На Кубок, думаю, буде невелика ротація, наскільки вона нині можлива. Тому футболісти, які менше грали, зможуть отримати свій шанс проявити себе.

Для полтавців зараз усі ігри виїзні, адже номінально домашня арена розташована у Кропивницькому…

Дуже шкода, що ми виступатимемо не в Полтаві. Знаю, що багато вболівальників тут хотіли бачити матчі рівня УПЛ, приходити і підтримувати. Дуже хотілось би приймати матчі на стадіоні «Ворскла», але ситуація так склалася, що керманичі не порозумілися у цьому питанні. Залишається Кропивницький, де публіка голодна до футболу високого рівня. Приємно було бачити майже повністю заповнену дозволену квоту на першій грі там проти Вереса. Спілкувалися з хлопцями, вони ділилися враженнями від тієї публіки, яка прийшла підтримати команду. І, звичайно, приємно, що полтавські вболівальники скористалися можливістю і приїхали підтримати нашу команду. Колектив це відчуває і цінує.

Цього літа було точкове підсилання в команді, зокрема на твоїй позиції. Але так сталося, що Полтава практично опинилася без нападників. 

Дуже шкода Бодю (Богдан Кобзар – авт.), адже він класний футболіст, біжить, чіпляється за м’яч. Має всі риси, необхідні нападникові. Він отримав важку травму і тепер вимушений проходити тривалий процес відновлення. До того ж вилетіли Щербак, Даниленко, Коцюмака. Сподіваюся, всі вони якнайшвидше відновляться і допоможуть нам.

У команді не було кардинальних змін, та все ж прийшла невелика кількість новачків. Як з ними знаходите спільну мову? Уже відчувається зіграність?

Прийшли дуже хороші хлопці, зокрема і два чемпіони світу – Олег Веремієнко та Олексій Хахльов. Артем Оніщенко з нами тренувався вже раніше, Микита Мінчев і Даніїл Єрмолов теж додали конкуренції на воротарській позиції.

Яку головну ціль ставиш перед собою на дебютний сезон клубу в УПЛ?

Насамперед якнайшвидше повернутися до гри. І звичайно, у кожній грі приносити користь команді результативними діями, своєю грою. Як я казав у першому інтерв’ю після приходу в клуб: хочеться радувати вболівальників своєю грою і голами. Тому дуже хочу покращувати свої показники у графі забитих м’ячів.

Ти маєш досвід виступів в УПЛ, тому мрію грати там ти вже виконав давно. А яка лишається ще нереалізована футбольна мрія?

Наступна мрія – це потрапити у Єврокубки (посміхається, – авт.). Звичайно, ця мрія теж частково вже реалізована, адже потрапляв у кваліфікаційний раунд Ліги Європи з латвійською командою РФШ. Проте тоді я травмував руку і не зміг вийти у складі. Тому мрія поки така. Розумію, що втілити її найближчим часом буде складно.

Спочатку, як каже Сергій Васильович, треба окопатися в УПЛ?

Так, для початку треба закріпитися в еліті. А далі вже ставити перед собою нові, більш амбітні, завдання.

Ти вихованець полтавського футболу, тривалий час грав у «Ворсклі», але дебютував свого часу в УПЛ із зовсім іншою командою.

Так, починав займатися футболом тут, у Полтаві. Пройшов усі щаблі дитячо-юнацького футболу з ними. Потім грав у U-19, дублі, де був одним із лідерів. Я тоді чи не найперший із тієї вікової категорії почав тренуватися разом з основною командою. Однак  далі тренувального процесу з головною командою «Ворскли» мені не вдалося пробитися. Кілька разів потрапляв до заявки і на тому все. Згодом прийшов Василь Сачко, ми вирішили, що далі буду шукати краще місце. Тому дебютував у еліті вже з іншим зелено-білим клубом, з яким тоді провів збори, – з львівськими «Карпатами», які тренував тоді Йовічевіч. А дебютний матч був проти Говерли. Щоправда, виходив тоді лише на заміни. Тоді прийшов до складу львів’ян на мою позицію Карноза, який був основним. Ми провели зустріч із представниками клубу. Оскільки для дубля я вже не підходив за віком, мені запропонували піти. Тоді я відправився у першу лігу, де якраз виступав «Гірник-Спорт», з яким ми провели більш ніж півтора року.

Тоді «гірники» боролися за призи в першій лізі?

Так, ми тоді стали бронзовими призерами першої ліги. Ледь не до останнього туру претендували на срібні медалі й прямий вихід в УПЛ. Але нам тоді не пощастило, і путівку до еліти отримала «Сталь» з Кам’янського.

Боротися за вихід до еліти тобі не звикати?

Так (посміхається, – авт.). Тоді з гірниками нам трішки не пощастило, але за десять років після того ми з «Полтавою» змогли довершити успіх.

Ти ще певний час побув в українських клубах, а далі поїхав за кордон, де провів не менш яскравий відтинок своєї кар’єри.

Так, побувши трохи в чернігівській «Десні», я отримав пропозицію з Литви, а потім з Латвії. Ще будучи у литовському «Йонаві», я зумів непогано себе зарекомендувати і отримав запрошення від одного з лідерів латвійської першості – РФШ. Це був серйозний проєкт, де ставилися потужні завдання, як вже згаданий вихід у Єврокубки. Та й тренер Вальдас Дамбраускас на мене дуже розраховував. Литовський спеціаліст у мене повірив, я грав і забивав. Тоді ми потрапили в Єврокубки. Як мені казали, мною цікавилися команди з Бельгії і не тільки. Але перелом руки не дав змоги ні зіграти в Єврокубках, ні перейти в чемпіонати вищого рівня.

Чи була разюча відмінність між українським і латвійським чемпіонатами?

Так, рівень української першості трохи сильніший. Хоча я не можу сказати, що чемпіонат Латвії на поганому рівні. Дещо схожий за боротьбою на нашу першу лігу. Всі б’ються, борються за результат.

Які сильні й слабкі сторони латвійської першості?

Сильні – це насамперед країна Європейського Союзу. У Європі тебе скоріше можуть побачити. Якщо ти молодий, то тебе швидко можуть забрати у клуби вищого рівня. А щодо слабких сторін – це поля зі штучним покриттям, які у більшості команд ліги. Ну і прикро, що, маючи потенціал, чемпіонат Латвії – у певній стадії стагнації, а не зростання.

Ти згадав про поля зі штучним покриттям, але їх наявність, як я розумію, викликана кліматичними особливостями?

Так, через клімат команди змушені будувати поля зі штучним покриттям. Натуральні поля командам вкрай важко утримувати у граному стані. Наслідком ігор на синтетиці стає те, що у футболістів постійні проблеми з колінами, спиною.

Окрім того, що Латвія є трампліном для подальшої кар’єри у Європі, можливо, і в фінансовому плані це привабливіший чемпіонат для футболістів, ніж український?

Насправді, я б не погодився з такою тезою. Якщо порівнювати тодішні зарплати в цих чемпіонатах, то в нас вони були на порядок вищі, ніж у Латвії. Так, команди, які там борються за зону Єврокубків, мають середньостатистичну зарплату УПЛ. Ті, що нижчі рівнем,  мають близько двох тисяч євро.

Бази, академії якісніше розвинуті?

Академії я б не сказав, що дуже розвинуті, принаймні у тих клубах, де я був. Можливо, зараз РФС змінив підхід, адже команда грає постійно на євроарені, займає  лідерські позиції в чемпіонаті. Там президент любить футбол і виділяє чимало фінансів для команди.

Повернення до України яким видалося?

Звісно, хотілося грати довше за кордоном. Але після початку повномасштабного вторгнення росії треба було повертатися. У лютому 2022 року я був на зборах із казахстанським футбольним клубом «Аксу», який тренував на той час Руслан Костишин. Ми вже були на фінальній стадії домовленостей, я підписав контракт. 22 лютого я прилетів додому в Україну, а 24 мав летіти до Казахстану. Багато хлопців з України, які тоді були в команді, не наважилися летіти додому, а я до останнього не міг повірити, що розпочнеться гаряча фаза війни. Тому полетів додому, щоб побути з родиною, зібрати речі для переходу в нову команду. Коли я був удома, розпочалися бойові дії, тому європейський етап моєї кар’єри закінчився. Тоді пів року я провів удома з родиною. Але, як на мене, навіть краще, що я не встиг прилетіти в розташування нової команди, адже я просто не уявляю, які були б переживання, якби нас із родиною у той момент розділяли тисячі кілометрів.

Після відновлення чемпіонату у 2022 році ти опинився в «Інгульці».

Так, ми провели збори, я підписав контракт і повернувся в УПЛ. Війна на той час наклала серйозний відбиток на рівень змагань. Чимало легіонерів покинули чемпіонат. Але в цьому є і свої плюси. Українські футболісти почали отримувати більше ігрового часу, молодь отримала більше можливостей опинитися в основних складах своїх команд.

Перед приходом до «Полтави» ти побував у «Вересі» – клубові, який також має стриманий бюджет і не займається марнотратством.

Так, до «Вереса» мене покликав Сергій Лавриненко. Певне, що я трохи не виправдав очікування колективу і тренера. Втім це був теж хороший етап. Я стежу і далі за рівнянами, вони рухаються у правильному напрямку. Прийшов у клуб Юрій Габовда, який із президентом зараз працює над трансферами. Команда підсилюється, працює з уболівальниками. Вони відбудували хороший стадіон, уболівальники підтримують команду, місто живе футболом. Розвиток триває. «Верес» зарекомендував себе торік як твердий середняк. У якого все попереду.

Як і у Полтави.

Так, сподіваюся, в нас теж. Сергій Іващенко планує будувати стадіон з базою, тому клуб буде лише зростати.