Провели в останню путь Володимира Сисенка
9 грудня у стінах Свято-Успенського кафедрального собору відбулося прощання з одним із засновників СК Полтава, незмінним головним тренером, душею і серцем команди Володимиром Сисенком.
Провести в останню путь прийшли рідні, близькі, колеги, підопічні Володимира Анатолійовича.
Президент СК Полтава згадує, що з Володимиром Анатолійовичем вони познайомилися ще 2018 року, коли той працював у аматорській Рокиті:
“Це людина, яка була великим футболістом, прекрасним тренером. Він з нічого міг зробити щось. Він був фанат своєї справи. Ми не зробили те, що планували разом, на жаль… Його втрата внесе великі зміни. Це буде вже зовсім інший футбол та зовсім інша команда. Під час останньої зустрічі з ним, коли ми сиділи розмовляли, він немов відчував щось. Він мені дав доручення і взяв з мене слово, що я його виконаю. Він відчував це і все розумів, просто не говорив. Він був сильною людиною з сильним характером. Він завжди казав “Я машина”.
Володимир Сисенко народився у Таджицькій РСР у родині українців і ніколи не поривав зв’язку з Батьківщиною, тому після відновлення Україною незалежності повернувся до Полтави, де продовжив кар’єру футболіста у місцевій Ворсклі. Його колега по команді, легенда футболу Полтавщини Іван Шарій згадує:
“Володя був дуже прекрасним і грамотним футболістом. Він багато років грав у чемпіонаті Радянського Союзу за Памір (Душанбе) і в першій лізі, і у вищій. Був завжди основним гравцем у команді. Ми грали разом, після закінчення кар’єри спілкувалися. Він веселий, добродушний хлопець був. Жарти розумів, міг і сам гарно пожартувати, хоча був часто серйозним. І до своєї справи завжди ставився серйозно”.
Для всіх своїх підопічних Володимир Анатолійович був немов батько, згадує ексгравець СК Полтава Микита Бакланов.
“Для мене і всіх хлопців Володимир Анатолійович запам’ятається як людина, яка жила футболом, яка цією справою займалася 24/7. І правильно сказав Ігор Тимченко, що ми сьогодні всі осиротіли. Зараз кістяк команди СК Полтава – це ті хлопці, на яких свого часу хрест поставили, а зараз хлопці обігрують Динамо (Київ)”.
Захисник СК Полтава Микола Бужин згадує:
”Він дав шанс багатьом хлопцям, змінив долі багатьох людей. Нам він привив характер переможців, щоб ми завжди в житті були чоловіками. Він був не лише футбольною людиною, у побуті теж багто чим допомагав. До нього завжди можна було звернутися, він був відкритий, людяний. Людина з великою душею, яка завжди допоможе. Це Людина з великої літери, яку ми ніколи не забудемо, завжди пам’ятатимемо. Учора згадували з хлопцями, що в нього завжди було стільки історій, вони всі унікальні. Мені ж назавжди запам’ятається, як він казав “Миколо, ти або псих, або геній”. Для мене ці слова по-особливому значимі, які несуть великий сенс. Я завжди відчував його руку на своєму плечі. Він завжди був поряд і завжди допомагав. Дуже прикро, що так склалося, що ми у чоловічому колективі часто не змогли сказати теплі, гарні слова, коли він був поряд. Тепер ти не можеш сказати йому, наскільки він допоміг тобі, як ти його любив його як людину, і наскільки він був значимим у твоєму житті. Оце найгірше – ти не зміг йому віддячити сповна”.
Серед чинних гравців СК Полтава найдовше з Володимиром Сисенком працював Дмитро Щербак, котрого Анатолійович тренував з 15 років. Дмитро згадує:
“Це дуже дорога мені людина… і не лише мені. Ми почали з ним працювати, коли мені було 15 років. Багато приємних спогадів, моментів, починаючи з часу, коли я прийшов у команду аматорського рівня і закінчуючи нашим проривом в УПЛ. Ми з ним спілкувалися, але він така людина, яка до останнього нічого не розповідала, тримався. Думаю, він не дуже хотів усіх засмучувати, бо розумів, що хвороба дуже серйозна. Щоб команда і ті люди, які були з командою, не брали це все близько до серця. Він мужньо тримався. Я питав, як він. Він відповідав: “Важко, але буду триматися до останнього”. Це людина номер один у клубі, яка його заснувала, яка з ним пройшла весь шлях. У нас із ним багато історій, але найпам’ятнішою є та, коли ми починали тренуватися з ним у 15 років. Він тоді сказав: “Я допоможу тобі дійти до високого рівня”. Так і сталося. Дуже пам’ятні моменти були і в першій лізі, коли ми на жилах виривали перемоги чи закономірно й по ділу. Він дуже був радий нашим успіхам, але, я вважаю, ніколи цього по-справжньому не показував. І звісно, фінішем цієї історії стала перемога над Динамо (Київ). Найголовніше, що команда виграла у цьому матчі, він його побачив і пішов переможцем”.
Поховали Володимира Сисенка на Затуринському кладовищі.
