Йому не вдалося пробитися до основного складу "Ворскли", але він не загубився і встиг пограти за низку команд першої та другої ліг. Нині він гравець СК "Полтава" і разом з командою доводить, що дебютант ліги - ще той непоступливий новачок. Сьогодні у нашому великому інтерв'ю -  захисник "містян"  Олександр Томенко.

Коротка інформація:

Олександр Томенко, 27 років

Народився у селі Надержинщина Полтавського району, за рік переїхав з батьками до Полтави.

Вихованець ДЮСШ "Ворскла".

Хобі: настільний теніс, шахи, шашки, риболовля, перегляд фільмів.

Улюблений вид спорту, крім футболу: бокс.

Улюблений футбольний клуб в Україні: "Шахтар".

Улюблений футбольний клуб у світі: "Реал".

Кумир у футболі: Роналдінью, Зінедін Зідан.

Улюблена музика: слухає все.

Остання прочитана книга: Джеймі Варді "З нізвідки".

"Виступ у першому півріччі оцінив би на тверду четвірку"

- У тебе, як і у всієї команди, розпочалася відпустка. Зважаючи на непросту роботу протягом року, думаю, цього моменту чекали всі. Як проводиш відпустку?

- Весь сезон був напруженим. Кожен день і кожен матч ми викладалися на повну. Зараз постараюся відпочити, набратися сил і повернутися разом з усіма до тренувального процесу. Відпустку проводитиму скромно, по-сімейному - з дружиною, з батьками. 

- Родина засумувала вже за тобою?

- Мені простіше: я місцевий. Тому родина поруч, у Полтаві. Але все одно за тренуваннями та виїзними матчами уваги вони отримували мало. А тепер буде можливість більше побути поруч з дружиною, частіше завітати в гості до батьків, бабусь і дідусів.

- Цього року ти повернувся у другу лігу. Ваша розлука з цим дивізіоном тривала кілька сезонів. Чи змінилася ліга?

- Як і раніше, так і зараз, друга ліга - це рівний чемпіонат. Великої різниці за ці сезони я не побачив. Звичайно, є трохи сильніші колективи, але всі команди хороші, без явних аутсайдерів. Кожен колектив б'ється, хоче заробляти очки у кожній грі. Прохідних матчів тут, безсумнівно, немає. 

- Мріяв повернутися у другу лігу?

- Звичайно, у професіональний футбол хотілося повернутися знову. Особливо з командою рідного міста. Приємно бачити, як ми розвиваємося, зростаємо. Адже приходив я ще в колектив, який грав у чемпіонаті області. А тут ми швидко пройшли аматорські змагання і вже виступаємо серед професіоналів.

- Мабуть, у другій лізі є чимало знайомих за виступами в інших колективах?

- Так, у другій лізі грає багато друзів. Приємно перетинатися з ними на футбольному полі, бачити, хто і як змінився за цей час в ігровому плані. Якщо дивитися на клуби ліги, то в кожному щонайменше один-два футболісти, яких знаєш особисто. Все ж найбільше знайомих у мене в "Таврії", де навіть тренер - людина, з якою працювали свого часу в "Мирі".

- Ти відзначив, що пройшов разом із СК "Полтава" всі етапи - від аматорів до професіоналів. Чому тоді, влітку 2020 року, погодився поповнити склад "містян"?

- Я з дитинства знаю Володимира Сисенка як професіонала. Щойно з'явилася можливість потрапити сюди, я без роздумів перейшов. До того ж тоді команда готувалася до старту в аматорській першості, це теж підкупило. Причому в такому турнірі я раніше не грав ніколи, хотілося спробувати щось новеньке (сміється, - ред.). Якщо серйозно, вже тоді тут був професіональний підхід. У "Колосі" (аматорська команда, за яку Олександр грав у чемпіонаті Полтавської області, - ред.) ми збиралися хіба що на ігри, а тут був повноцінний тренувальний процес.

- Але, як показує досвід, часто для футболістів на першому місці гроші, а вже потім тренування й усе інше.

- Так, є й такі люди, які або вже награлися в професіональний футбол, або суто женуться за грошима і не хочуть постійно тренуватися. Але я ще в тому віці, коли хочу заявити про себе, хочу грати. У кожного свій шлях, тому для себе я обрав саме професіональний підхід.

- Відчуваєш позитивні зміни від тренувального процесу?

- Звичайно, відчуваю. Особливо після навантажень, які дає Володимир Анатолійович. У нього, як і в кожного тренера, індивідуальний підхід, своє бачення футболу. Раніше я під його керівництвом не працював, тому, коли потрапив до нього на тренування, побачив чимало нового. Але найбільше подобається порядок і дисципліна на його тренуваннях. Він не дає нікому розслаблятися, всі сконцентровані на роботі.

- Ти та твій кум Антон Яременко - найдосвідченіші футболісти команди, принаймні за показником зіграних поєдинків на професіональній арені. Допомагає цей досвід команді?

- У будь-якій справі досвід - незамінна річ. У тебе вже є розуміння, як тут все побудовано, як грає більшість колективів. Але зараз  додалося чимало молоді.  Хлопці хоч і не грали на професіональному рівні, але вже потроху підпирають нас, рвуться в бій. Тому кількість зіграних матчів - часто не показник.

- Це півріччя команда завершила на 6 місці. Як оціниш цей відтинок від 1 до 20 туру?

- Ми виступили непогано. Я б оцінив на четвірку за п'ятибальною шкалою. Звичайно, були матчі, де ми трохи безглуздо втратили залікові пункти. Я нарахував близько трьох таких ігор. Але футбол тим і цікавий, що завжди є місце несподіваним результатам. Ми ж віддавалися і віддаємося на всі 100%, граємо для наших уболівальників, рідних і близьких. Якщо на початку сезону ми грали більш нестабільно, то до завершення півріччя додали в грі, майстерності. Треба не забувати, що в нас чимало футболістів, які не грали навіть на такому рівні, тому була певна нервозність, дехто не знав, чого очікувати від цього чемпіонату. Думаю, в цьому й була проблема. Але повторюся: всі від матчу до матчу додають, тому не дивно, що за ті 5 поєдинків другого кола, які ми вже відіграли, команда видала 4 перемоги. Ми граємо більш упевнено, й це добре.

- Ти відзначив успіх в останніх 5 матчах. Команда, до речі, пропустила за ці 5 матчів 5 голів. Це свідчить, що і захист почав злагодженіше грати?

- Я б не приписував усі лаври захисту. Ми працюємо командою на результат. Мабуть, тут більше відіграла роль злагодженість усіх ланок. Ми багато пропускали на початку зі стандартних положень через брак концентрації. Далі проводили роботу над помилками, розбирали ці моменти на теоретичних заняттях, намагалися не допускати таких помилок. Але відзначу й інший момент: у другій (та і в першій) лізі більшість голів забивається саме зі стандартних положень. Думаю, тому так впадає у вічі статистика пропущених голів зі штрафних чи кутових.

- Якщо не помиляюся, ти не завжди грав у центрі захисту, а й виступав на позиції опорника. Де комфортніше себе почуваєш?

- Навіть коли ми грали в аматорському чемпіонаті, були матчі, де я підіймався в опорну зону. Я б не сказав, що одна позиція для мене краща за іншу. Якщо я принесу команді користь, то можу і в нападі зіграти (сміється, - ред.). Звичайно, граючи в опорній зоні, я міг більше підключатися до атаки. Там фактично завжди ти з м'ячем. А в захисті доводиться більше стелитися в підкатах, вигризати м'ячі.

"Приїжджаємо грати проти дубля "Шахтаря", а проти тебе виходять Чигринський, Ісмаїлі, Коваленко, Юрченко, Шиндер"

- Розкажи про себе. Як відбулося твоє знайомство з футболом?

- Народився я в Полтавському районі у селі Надержинщина. Потім батьки переїхали до Полтави, й зростав я вже тут, на Леваді. Ходив спочатку до школи №17 (нині гімназія), а у 8 класі перейшов до 37-ї школи. Там у нас був спортивний клас, який зібрав Олексій Вишнівецький. У нашому класі була лише одна дівчина, яка теж займалася футболом, - Ірина Гавриш. Думаю, вболівальники добре її знають за виступами в футзальному ПЗМСі, а нині вона грає за жіночу команду "Ворскли". Так от, потрапив туди, у нас були постійні тренування двічі на день. Так і почав займатися футболом.

- Футбол - це було бажання батьків чи ти сам мріяв стати футболістом?

- Років з 8-9 я закохався у футбол. На уроках фізкультури в молодшій школі майже завжди ми в нього грали. І мені хотілося стати футболістом. Я підійшов до батьків, попросив їх відправити мене на футбольну секцію. Ну, а далі понеслося футбольне життя.

- Цього року життя Олексія Вишнівецького передчасно обірвалося. Він виховав не одну футбольну зірку в Україні. А чим запам'ятався особисто тобі?

- На жаль, Олексія Яковича з нами вже немає. Але це сильний тренер, порядна людина. Він вкладав душу в кожного свого вихованця, любив футбол. Це була справа всього його життя. Саме завдяки йому я став футболістом, адже основи майстерності закладав він.

- Ти пройшов із тренером усі етапи дитячо-юнацького футболу, а потім потрапив до U-19 і U-21. У "Ворскли" завжди були сильні молодіжні та юнацькі команди, але до основного складу пробиваються одиниці. Чому так?

- Дійсно, мені вдалося все, окрім того, щоб заграти за основний склад "Ворскли". Чому губляться юні футболісти, мені важко судити. Багато факторів. Є певна провина самих футболістів, які знижують вимоги до себе, замість того, щоб доводити, що вони гідні грати в основному складі. Це може бути й недовіра тренерів основної команди, які залюбки беруть досвідчених гравців, а не награють свою молодь. Якщо говорити конкретно про мене, то я програв конкуренцію. Але тоді й чемпіонат був дуже сильним. Це якраз було у 2013/14 роках. Шансів потрапити туди було вкрай мало, адже ставку робили суто на досвідчених гравців.

- Ти відзначив, що чемпіонат в УПЛ був сильним, але й першість дублерів теж була неслабкою…

- Звичайно. Якщо брати наших грандів, то чимало футболістів, які не потрапляли до основного складу, виступали саме за дубль. Там інколи були такі імена, що зараз і Прем'єр-ліга позаздрила б. Пам'ятаю, приїжджаємо грати проти дубля "Шахтаря" (ми тоді програли з незвичним для футболу рахунком 6:5). Виходиш на поле, а проти тебе грають Дмитро Чигринський, який на той момент повернувся вже з "Барселони", Ісмаїлі, Коваленко, Юрченко, Шиндер, Воловик... Більшість із них уже тоді засвітилася в Прем'єр-лізі. І виходиш ти, такий хлопчина з Полтави, якому ще й 21 рік не виповнився, грати проти людини, яка за кілька місяців до цього була з Ліонелем Мессі в одній команді, а тут ми на одному полі. Те саме й про "Динамо" можу сказати: Калитвинцев, Цуріков, Мілевський, Алієв, Лукас Перес... Останній взагалі тоді в "Динамо" не засвітився, а далі поїхав грати в лондонський "Арсенал". І так весь чемпіонат. Виходиш, дивишся, а проти тебе такі футболісти грають. Для нас, звичайно, це був великий плюс - грати проти таких монстрів. Ти, ще зовсім недосвідчений, спостерігаєш за їхніми діями і вчишся.

- Відсутність першості дублерів - це втрата для Прем'єр-ліги?

- Як на мене, погано, коли команди зникають. Першість дублерів завжди була розрахована на перспективних гравців, які набиралися досвіду, але їм ще бракувало майстерності пробитися в основну команду, а також для тих, хто відновлювався після травми. Раніше ти розумів, що, потрапивши з U-19 у дубль, ти можеш заявити про себе. А зараз ця проміжна ланка зникла і перехід для юнаків став ще складнішим. Не завжди хлопчина у 19 років може проявити себе, щоб бодай заслужити місце на лавці основної команди. Тому для мене зникнення дублів - це скоріше негатив.

"Було б чудово дорости з СК "Полтава" до рівня УПЛ"

- Усе ж після того як тобі виповнився 21 рік, ти не загубився, пішов шляхом професіоналів і опинився в першоліговому ФК "Суми".

- Так, тоді "Суми" ще ставили перед собою амбітні цілі. Команду тренував Юрій Ярошенко. Я там пробув рік. Але за цей час пізнав світ професіонального футболу. Цей перехід дозволив дещо переосмислити. Я відчув на собі різницю між молодіжним і дорослим футболом, де вже грають дорослі дядьки, котрі борються за результат. На юнацькому рівні було як: ти переміг, всі пораділи, програв - ніхто трагедії з цього не робив. А в професіональному футболі кожен бореться за шматок хліба для власної родини. На профі рівні вже зовсім інша відповідальність.

- Що було найважчим при переході?

- Найскладніше - це побут. Тобі 21 рік, а поряд із тобою в команді люди суттєво старші за тебе (на 10-15 років). Це відчутно. Причому в Полтаві ти приходив, тренувався, йшов додому. А в Сумах на базі жили всі разом. Зрозуміло, інколи була "піханіна". Коли ти граєш з людьми, які пройшли школу футбольного життя, від цього нікуди не дінешся. 

- У "Полтаві" дідівщини немає?

- Немає. Зараз такі речі відмирають. Усі в команді на рівних правах.

- Що сталося з "Сумами" далі? Чому команда стала на хибний шлях договірних матчів?

- Мене на той момент у команді вже не було, тому важко судити. Але, як мені здалося, головна причина - у зміні тренерського штабу. Юрія Ярошенка запросили в ФК "Полтава". У "Суми" прийшли нові керівники, тренери. Як бачимо, вони обрали хибний шлях, тому команда зникла.

- У сезоні 2016/17 років ти відіграв один матч за "Суми", а тоді поїхав на південь - у друголіговий "Мир" з Горностаївки. Що тебе спонукало піти на пониження?

- Ми пройшли з "Сумами" плідні збори. Я бачив, що тренерський штаб не націлений давати мені більше ігрового часу, тому вирішив поїхати в команду, де не "грітиму лавку", а гратиму. Надійшла пропозиція з "Миру". Туди я прийшов і зі старту став футболістом основи. У "Сумах" на той час мені це не світило. Я зробив крок назад, але не шкодую про це. 

- Попри те що ти мав достатньо ігрової практики в "Мирі", невдовзі опинився знову в першій лізі та грав за харківський "Геліос"…

- У "Мирі" мені було комфортно. Там були і поля, і президент, який любив футбол та створював усі умови. Коли переїхав із Сум в Горностаївку, мені здавалося, що потрапив в УПЛ. Але грати на іншому кінці країни було не надто зручно. Харків ближче до Полтави, тож коли надійшла пропозиція, я вирішив: чому б не спробувати свої сили. "Геліос" був амбітним колективом, який мав і стадіон, і школу. Навіть шкода, що зараз цей клуб - уже історія. Коли я пограв пів року в Харкові, змінився тренерський штаб. Узимку виявилося, що під стиль гри, який створював новий тренер, я не підходжу. Мені сказали, що реалізовуватимуть великий проєкт і набиратимуть нових футболістів. Наші дороги з "Геліосом"  розійшлися. Так сталося, що я знову повернувся в "Мир".

- Що відчуває людина, коли повертається в команду, за яку виступала?

- Коли повертаєшся, тебе розривають різні відчуття. З одного боку, тобі приємно, адже скрізь усе рідне й знайоме, а з другого боку, здавалося, що робиш крок назад. Але вже з погляду пройденого часу я ні про що не жалкую. Добре, що так все склалося. Ми тоді навіть угорі турнірної таблиці були. Та, на жаль, "Мир", як і "Геліос", відійшли в небуття.

- Український футбол уже вийшов із кризового стану?

- Останні роки наш футбол переживав не найкращі часи. Але, як бачимо, багато команд відроджується, як-от СК "Полтава", який іде на підвищення. Думаю, ми на правильному шляху. 

- Нещодавно на пресконференції президент клубу Сергій Іващенко сказав, що хотів би довести СК "Полтава" до УПЛ. Хочеш зіграти разом з командою в еліті?

- Це мрія номер один. Сергій Васильович багато сил, енергії та фінансів вкладає в клуб, а ми стараємося радувати і його, і вболівальників результатами. Було б чудово дорости до рівня УПЛ. Кожен футболіст мріє там зіграти.