Ми продовжуємо цикл розмов із гравцями СК "Полтава". Сьогодні наше інтерв’ю з опорним півзахисником "містян" Владиславом Даниленком.

Його футбольна кар’єра розпочиналася у кременчуцькому "Кремені", хоча ще в шкільні роки він міг опинитися у школі київського "Динамо". Певний час йому навіть доводилося бути заробітчанином та працювати у Польщі, причому не лише футболістом, а й різноробом. Про віхи футбольного життя Владислава Даниленка читайте у нашому великому інтерв’ю.

Коротка інформація

Владислав Даниленко, 23 роки

Народився у Великобагачанському районі

Вихованець ДЮСШ "Кремінь"

Хобі: настільний теніс, тенісбол, перегляд фільмів, риболовля

Улюблений вид спорту, крім футболу: бокс, баскетбол

Улюблений український футбольний клуб: "Шахтар"

Улюблений футбольний клуб у світі: "Манчестер Сіті", ПСЖ

Кумир у футболі: Фернандінью, Роман Безус

Улюблена музика: меломан

Улюблений фільм: "Законослухняний громадянин"

"Цього сезону друга ліга виявилася настільки рівною, що легких матчів тут і бути не може"

Ти сам вихованець школи кременчуцького "Кременя", а чи стежиш за іграми рідної команди?

Звичайно. Зараз трохи рідше дивлюся повні матчі. Але за результатами спостерігаю. Коли приїжджаю в Кременчук, то стараюся відвідати їхні ігри. Мені як вихованцеві клубу трохи прикро, що у команди зараз, на мій погляд, спад. Подейкують навіть, що професіональну команду можуть ліквідувати і залишити лише школу. 

Можливо, трохи більше цікавився цим питанням і знаєш, що там відбувається?

Багато деталей не знаю. Але, як і завжди у футболі, постає фінансова проблема. Якби був інший рівень фінансування, то керівництво запрошувало б зовсім інших виконавців. А так Нині рівень гравців сумірний із тим бюджетом. А звідси й такі невтішні результати. 

Наступного сезону зустрінемося з "Кременем" у другій лізі?

Якщо чесно, я вже цього сезону чекав на зустріч із ними в календарній грі першості. Можна сказати, жив цим днем, щоб зіграти із земляками. Але вони отримали шанс, щоб довести, що торік була прикра випадковість і вони понизилися в класі. Але, як бачимо, кременчуківці знову в зоні вильоту і поки що головні претенденти на виліт з першої ліги. Якщо чутки про ліквідацію команди не підтвердяться, то дуже хотілося б зіграти з "Кременем".

Перейдемо до СК "Полтава". Минулого вікенду ви зіграли з непоступливою молоддю з маріупольського "Яруда".  Які емоції після матчу?

Цього року ми зустрічалися з ними вже вдруге, і матч знову був дуже важким. Перші 30 хвилин ми домінували і мали чимало шансів повести в рахунку. Але під кінець тайму "Яруд" увімкнувся, створюючи нам проблеми. Добре, що той єдиний стовідсотковий момент вони не реалізували. А вже в другому таймі суперник залишився в меншості, що зіграло нам на руку. Ми мали повну перевагу, тож гол був лише питанням часу.

І все ж футболісти "Яруда" добряче попсували нерви?

Так, у них, повторюся, дуже хороша команда. Непоступлива, яка б’ється і кусається. Думаю, ми ще побачимо цих футболістів  десь вище. Команда має хороший потенціал, та й тренерський штаб у них гідного рівня. Тому те, що команда, як і ми, йде всередині турнірної таблиці, – закономірний результат якісної роботи.
У цьому матчі ми мали територіальну перевагу,  перевагу за моментами. Але чому не виходить у "Полтави" цього сезону здобувати перемоги без валідолу?
Цього сезону друга ліга виявилася настільки рівною, що легких матчів тут і бути не може. Навіть команди, які йдуть унизу турнірної таблиці, можуть нав’язати боротьбу командам з групи лідерів і відібрати очки. Це додає інтриги у боротьбу за місце в турнірній таблиці, і, думаю, вболівальники отримують задоволення від того футболу, який бачать.

Як так сталося, що ми відібрали очки майже в усіх лідерів, але відвертим аутсайдерам програли?

Важко знайти логічне пояснення цьому. З лідерами інколи легше грати, адже команди відкриваються, дають простір, який нам необхідний. А от аутсайдери часто грають в закритий футбол. Та й розуміємо, що вони більше налаштовуються на ігри проти вищих за рівнем команд. Володимир Анатолійович у нас трудоголік, тому вимагає від кожного такого ж підходу до роботи.

Серед команд, де ми втратили очки, був херсонський "Кристал". Саме з ним ми зіграємо в заключному матчі 2021 року. Що сталося тоді в Херсоні?

Це питання вже неодноразово задавали і знайомі, і футбольна спільнота. Та відповіді я не знаю. Банально прозвучить, але тоді був, мабуть, не наш день. Таке буває в кожної команди. Тож зараз усі хлопці чекають на гру, щоб реабілітуватися, взяти реванш. На тренуваннях нині в усіх горять очі. Кожен хоче довести , що то була прикра випадковість.

Не надто сильно налаштовуєте себе? Так можна і перегоріти.

Та ні, все спокійно. Навіть головний тренер каже: варто просто перемогти, а буде це мінімальна перемога чи розгромний результат – не важливо.

Мабуть, під завісу осінньої частини сезону вже й фізично, й морально втомилися, чекаєте на відпустку?

Звичайно, невелика втома є, але ми професіонали, тому працюємо на повну до кінця. Перед останнім матчем зараз перейшли з натурального поля на синтетичне. Але навантаження залишаються незмінними. Володимир Анатолійович у нас трудоголік, тому вимагає від кожного такого ж підходу до роботи. 

Ти прийшов у команду ще влітку 2020 року. Чим вразили перші тренування?

Найперше – це бігові вправи. Таких занять, як тут, у мене ніде не було. Розминка у нас якісна, інтенсивність теж на рівні. Ще відзначу позитивний момент, що у нас немає безглуздої біготні. Всі тренування з м’ячем. Все, що ми напрацьовуємо на тренуваннях, якісно впливає на нашу гру в офіційних матчах.

Ти вже відзначив, що ви перейшли на штучне поле. Часто доводиться чути, що перехід з натурального газону на синтетичний дуже важкий.

Як говорить тренер, ви професіонали і повинні виходити на будь-який газон та грати. Мені взагалі до синтетики не звикати. У Кременчуці всі поля були такими. Але для інших, зрозуміло, що трохи важче. У декого починають боліти коліна чи спина. Натуральний газон краще амортизує і не так впливає на ті ж суглоби. 

Цього сезону ми дебютували у другій лізі, але вже впевнено перебуваємо в когорті середняків дивізіону…

Можливо, амбітно це прозвучить, але, як на мене, ми могли бути в трійці лідерів. Були матчі, де ми через власні дії пропускали безглузді голи і, як наслідок, втрачали залікові пункти. 

Улітку в команду прийшло чимало молодих гравців. Як проходить процес їхньої адаптації в професіональному футболі?

Вони повністю віддаються роботі на тренуваннях. Хлопці пройшли школу "Ворскли", тому перспективні. Видно, що у них є бажання посунути нас зі складу (сміється, - ред.), але це здорова конкуренція, яка йде на користь і нам, і їм. В опорній зоні взагалі чимало людей, які готові доводити, що гідні місця в основному складі.

Серед усіх молодих гравців єдиний, хто на цю мить завоював місце в основі, – це Ян Костенко. Вже знайшли спільну мову на футбольному полі?

Для мене Костенко топ. Він дуже перспективний, особливо зважаючи на той факт, що хлопцю лише 18 років. Він прийшов і з першого дня довів, що заслуговує місце в основному складі. Ян талановитий, розуміється на футболі, бачить добре поле, тому з ним легко грати. Якщо він і надалі продовжить прогресувати, то може потрапити в команди вищого рівня. "Ворскла" ще не знає, кого втратила.

"Роман Безус – це кумир дитинства"

Ти народився у селі Рокита. Розкажи про свою малу батьківщину.

Ну, це дуже футбольна місцевість. Народився я в селі Рокита, там жили, доки мені не виповнився рік. А далі сім’я переїхала до Кременчука. Пам’ятаю, ще коли був малим, там грала команда ФК "Рокита". Я тоді часто приходив на футбол, дивився, це все було цікаво. На жаль, команди вже немає. Це хоч і маленький населений пункт, але місцеві завжди на футбол любили ходити. До початку війни справи з футболом були набагато кращими, але зараз фінансова складова не дозволяє багатьом бізнесменам утримувати навіть команди обласного рівня.

А далі ти почав займатися футболом уже в Кременчуці…

Так, батьки вирішили переїхати до Кременчука, там я вже почав робити перші свої серйозні кроки у футболі. Спочатку працював під керівництвом Олександра Назаренка та Євгена Маринича. А вже далі, коли навчався у 5 класі, потрапив до ДЮСШ "Кремінь", де працював під орудою Анатолія Безуса (батька Романа Безуса). Ці всі люди вчили мене, допомагали ставати кращим. Напевне, найбільше своїх сил і нервів на мене витратив Анатолій Безус. 

Ти казав, що один із твоїх улюблених гравців – Роман Безус. Знайомий з ним особисто?

Так, він часто приходив на наші тренування, коли бував у відпустці в Кременчуці. Навіть трохи займався з нами. Раніше ми з ним спілкувалися більш тісно, а зараз продовжуємо вітати один одного зі святами. Пам’ятаю, він передавав хлопцям з ДЮСШ свої бутси, іншу футбольну екіпіровку. Для нас це було просто вау! Для мене Роман – це кумир дитинства. Зараз продовжую слідкувати за тим, як він грає в чемпіонаті Бельгії.

Безус грав певний час за "Динамо". Ти теж міг опинитися в київському клубі, щоправда, в його дитячій академії.

Так, батько дуже мріяв, щоб я пішов далі і потрапив до дитячої школи того самого "Динамо". Мене навіть возили на перегляд, але на той момент я їм не підійшов. Я повернувся в Кременчук, і після одного з матчів дитячої ліги динамівські селекціонери вийшли на нас, запросили переїхати в динамівську школу. Здавалося, мрія була дуже близькою, і я навіть був три місяці в їхній школі.  Але так сталося, що інші хлопчаки отримували ігрову практику, причому не завжди заслужено. Бачачи це, через три місяці я поговорив з батьками і попросив, щоб вони забрали мене назад до Кременчука. Представники "Динамо" намагалися переконати залишитися, але мені хотілося грати, і я розумів, що зможу це робити лише в Кременчуці.

Та все ж школа "Кременя" дала тобі дорогу в інший клуб української Прем’єр-ліги – "Ворсклу". Якщо не помиляюся, саме тоді ці два клуби співпрацювали між собою.

Спочатку мене заявили до "Кременя", який ще тоді виступав у другій лізі. Тоді якраз розпочалася війна і в Кременчуці базувалася молодіжка луганської "Зорі". Їхні представники мали намір забрати мене. Та оскільки "Кремінь" і "Ворскла" дружили, то дорога з Кременчука була одна. За "Кремінь" на той момент я встиг зіграти 9 хвилин, а вже після зимової паузи опинився у юнацькому складі ворсклян. Граючи в структурі "Ворскли", дуже сподівався, що буде кар’єрне зростання. Але проторувати шлях  від U-19 до основного складу так і не вийшло – лише встиг пограти у U-21.

"Працював у польському готелі різноробочим"

Після "Ворскли" ти потрапив у "Каховку", яка грала, як і зараз, на аматорському рівні. 

Після "Ворскли" на мене вийшов агент, який пропонував поїхати в Словаччину. Я довго чекав, слухав обіцянки, а за місяць мені довелося самому шукати клуб. Трансферне вікно вже зачинялося, тому команду було важко знайти. У "Каховку" мені запропонував Костянтин Черній. Тож я поїхав туди.

Торік ми грали з "Каховкою". Змінилася команда за три роки?

Все суттєво змінилося. Коли я туди потрапив, ставилися певні завдання, керівництво хотіло, щоб клуб набув статусу професіонального. Цей фактор, до речі, дуже підкуповував. Тоді була сильна група футболістів. Нині це вже зовсім не та команда. 

Агент обіцяв тобі потрапити у Словаччину, а ти опинився за два роки в Польщі. Що це був за етап життя і кар’єри?

Як і багато заробітчан, я поїхав до Польщі. На той момент там грав Станіслав Давидко, з яким ми були у "Ворсклі". Він запропонував, я погодився. Але футбол – це була не основна моя діяльність, бо грали ми за напівпрофесіональну команду, що складалася з працівників, які вдень були на роботі, а ввечері грали. За рівнем футболу я б порівняв це з командою, що виступає за першість району. Але поля, на яких ми грали, були на порядок кращими, ніж в Україні (навіть у команд другої ліги). Була база, всі були забезпечені екіпіруванням, інвентарем. 

Окрім того, що ти грав, ти ще й працював там. Ким?

Краще й не згадувати (сміється, - ред.). Працював у місцевому готелі різноробом. Там готували готель до сезону й проводили ремонтні роботи.

Як воно: відкотитися від футболу до ремонтів?

Це був просто переворот свідомості. Я не розумів, як ще вчора граючи у футбол, я зараз виконую взагалі не свою роботу. Займаючись з дитинства футболом, я уявляв свою кар’єру зовсім інакше. Футбол теж нелегка справа, але після того як побував різноробочим, розумію: краще займатися футболом. 

Нині команда на порозі довгоочікуваної відпустки. Запланував, як проведеш її?

Звичайно, хотілося б кудись поїхати, але попереду остання гра року, тож думки поки що не про відпустку, а лише про заключний поєдинок.